Цікавинки для батьків

Роль психолога в  процесі супроводу дитини з  аутизмом в  освітньому просторі

На теренах нашої освіти посада практичного психолога не нова. Проте фахівці цього профілю мають неконкретні функції, обтяжені значною кількістю завдань, виконати які практично неможливо.

Так, за посадовою інструкцією практичний психологу школі має здійснювати майже всі відомі види психологіч­них робіт. Зокрема, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань виховання учнів, створення сприятливих психологічних умов для їхнього розвитку; діагностика дітей, груп і ко­лективів; корекційні та розвивальні заняття з тими, хто не встигає в навчальному процесі; реабілітація дітей, які перебувають у кризовому стані; превентивна робота з учнями щодо девіантних форм поведінки, тренінги з дітьми, педагогами, батьками; просвітницька діяльність (педради, батьківські збори, бесіди з дітьми, лекторії); психологічна експертиза педагогічних інновацій — і це не повний пере­лік напрямів діяльності практичного психолога.

Окрім цих неосяжних завдань, за одним із недавніх українських нормативно-правових документів (Лист МОНмолодьспорту від 26.07.2012 № 1/9-529 "Про органі­зацію психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання"), практичний психолог разом із соціальним педагогом має здійснювати психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потреба­ми в навчальному закладі. Цей документ принципово суперечить світовому досвіду успішного впровадження освітнього процесу для дітей з особливостями психофі­зичного розвитку. Головний висновок, напрацьований міжнародною педагогічною спільнотою в цьому контек­сті, — психолого-педагогічну підтримку навчання і розвитку дітей з особливими освітніми потребами має здійснювати міждисциплінарна група супроводу, яка працює на засадах командної взаємодії.

Іншими словами, процес входження аутичної дитини в освітній простір буде ефективним тільки тоді, коли навколо неї згуртується група фахівців і батьків, готових по- кроково й узгоджено між собою створювати відповідні умови в навчальному закладі та готувати до навчального процесу саму дитину.

Фахівцям, які готові об'єднатися заради успішного навчання і розвитку дитини з аутизмом, треба вирішити багато завдань. Серед них:

• організаційні - налагодження послідовної роботи міждисциплінарної групи супроводу (конструктивні зустрічі, розроблення Індивідуальної програми розвитку (В інших країнах цей документ має назву, що переклада­ється як "індивідуальна освітня програма", або "індивіду­альний освітній план"); відвідування занять один одного, що сприяє обізнаності щодо внеску кожного учасника групи у спільну справу; взаємна допомога в налагодженні ефективної взаємодії з дитиною (за необхідності - безпо­середній супровід дитини на занятті колеги), консоліда­ція зусиль з батьками);
• діагностичні — оцінка стану розвитку дитини; робо­та над досягненням ключових цілей для неї; моніторинг успішності процесу супроводу;
• психолого-педагогічні — діяльність у напрямі вирішен­ня найактуальніших завдань для дитини у тій сфері, якокЬ опікується кожний із учасників групи супроводу окремо.

У цій статті ми не зупинятимемося на організаційних завданнях, а зосередимося на змісті й алгоритмі діяльності психолога у спільному процесі супроводу дитини з аутиз­мом в освітньому просторі. Поданий матеріал — результат нашого досвіду, отриманого під час навчання і стажування за кордоном і внаслідок практичної діяльності, спрямова­ної на розбудову та впровадження моделі дієвого психолого-педагогічного супроводу дітей з аутизмом в навчаль­них закладах¹.

Зважаючи на те, що в нашій країні відсутня централі­зована система ранньої допомоги дітям з аутизмом (на відміну, наприклад, від дітей з порушеннями слуху чи зору), актуальна робота з дітьми цієї категорії у напрямі виправ­лення відхилень у розвитку, відновлення порушених фун­кцій, незважаючи на те, у якому віці така дитина потрап­ляє до дбайливих фахівців. Ми пов'язуємо таку фахову діяльність з подоланням базових порушень, нормалізацією базових структур, що створює передумови всебічного розвитку дитини й оптимального її навчання .

Одним із базових порушень у дітей з аутизмом (водно­час із сенсорною дезінтеграцією) є брак базового почуття безпеки і довіри, яке спричинює якісні розлади соціаль­ної взаємодії. Це базове почуття складає підґрунтя так званого соціального інтелекту — інтегральної здатності розуміти взаємостосунки між людьми та соціальні події. Без послідовної роботи у цьому напрямі оптимальний перебіг адаптації, розвиток та навчання дитини з аутиз­мом неможливий.

У межах роботи міждисциплінарної групи супроводу практичний психолог, на нашу думку, є тим фахівцем, який може сконцентруватися на послідовній роботі щодо становлення базової безпеки і довіри, підготувати та ціле­спрямовано здійснювати роботу, орієнтовану на соціаль­ний розвиток дітей з аутизмом.

Для цього практичному психологу треба зрозуміти особливості соціальних (скоріше — асоціальних) проявів аутичної дитини.

Найхарактерніша вада дітей з аутизмом та, що вони не мають позитивного досвіду спільної діяльності з іншими дітьми. Для них характерні також певна самодостатність, прагнення усамітнюватися, невміння щось робити разом з іншими дітьми; у них не розвинені рольові позиції "вчитель-учень", здатність виконувати інструкцію дорослого, дотримуватися спільних правил.

Тому надзвичайно цінним у роботі психолога має стати Поступове набуття дітьми з аутизмом позитивного досвіду взаємодії з однокласниками. Тут йдеться і про становлення почуття довіри до оточуючих, цікавість до них, в цілому, і про певні соціальні уміння, необхідні для взаємодії з іншими людьми:

• толерантність до особливої дитини /дітей: здатність бути поруч з нею, наприклад, сидіти за однією партою, бути разом з дітьми під час перерви, на прогулянці. Ця здатність формується внаслідок звички, підкріпленої позитивними наслідками: самі діти мають з допомогою педагогів, батьків, психолога, які безпосередньо займа­ються з ними щоденно, прийняти особливу дитину, буги дружньою до неї і з розумінням ставитися до її незвичних проявів, тобто уміти поводитися з нею;
• соціальна перцепція: орієнтуватися на когось із дітей, наслідувати їх, розпізнавати емоційні стани та "мову тіла"; поводитися відповідно до контексту ситуації, помічати; розуміти, коли інші роблять щось правильно / непра­вильно. Це вміння виникає завдяки правильному супро­воду аутичної дитини, коли фахівець звертає її увагу на інших дітей, використовує ситуації, щоб вона звернула на них увагу (побачила, почула, відчула, зробила щось разом з ними). Знаходячись поруч з такою дитиною, психолог має зацікавлювати її "світом людей", тим, які вони та чим займаються;
• здатність до діалогу, вміння контактувати', реагувати на ініціативу однолітка підтримувати контакт очима, від­гукуватися, коли кличуть, усміхатися, стежити за поглядом, або за вказівними жестами; вибачатися у разі потреби, шукати допомогу (за необхідності); просити дозволу, щоб узяти чужий предмет; дарувати подарунки тощо. Для ста­новлення цієї здатності всі учасники групи супроводу мають відпрацьовувати з дитиною модель діалогу як дво­стороннього обміну інформацією, обов'язково стежити за зворотною реакцією дитини на звернення, відтворювати ці реакції за дитину, якщо вона не відгукується, щоб вона у своїй свідомості закарбовувала визначені у людському товаристві прояви. Діалоговий контакт охоплює такі складники: 1) встановлення контакту із співрозмовником (зоровий, мовленнєвий, тактильний); 2) початок розмови; 3) розвиток теми (реакції партнера та репліки); 4) закін­чення розмови;

вміння взаємодіяти (разом виконувати вправи, зав­дання, дотримуватися правил ігрового середовища) від­працьовують у мікрогрупі (спочатку — з однією дитиною), а потім — в умовах повного класу/групи. Так психолог може домовлятися з різними учасниками групи супроводу, і на занятті (уроці) його допомога дитині полягатиме у тому, щоб сприяти її соціальному розвиткові: звертати увагу на ведучого заняття (вчителя на уроці), на дітей, які викону­ють завдання, допомагати зрозуміти завдання та виконати його (надати імпульс до виконання, використати підказ­ку, попередньо відпрацювати якусь навичку, підготувати картинки, які дали б змогу зорієнтуватися в порядку або змісті дій тощо).

На заняттях, які проводить психолог з аутичною дити­ною, має бути помічник, асистент учителя/помічник вихователя, логопед або корекційний педагог і хоча б одна дитина з класу. В узгодженій співпраці різнопрофільні фахівці спроможні успішно відпрацювати здатність аутичної дитини зважати на іншу дитину, цікавитися нею і со­ціально прийнятним чином виявляти себе. При цьому помічник аутичної дитини спрямовує її увагу на одно­класника та на психолога як ведучого заняття.

За умови послідовної роботи аутична дитина починає звикати до присутності поруч іншої людини, виявляти прихильність до зацікавленого в ній доброзичливого до­рослого, цінувати час, проведений разом, і поступово, хоча і з труднощами, засвоює правила взаємодії з учите­лем у класі. Водночас без спеціальної роботи її стосунки з учителем і однолітками не розвиватимуться.

Для продуктивного навчання і розвитку аутичної дитини психолог може залучити її однокласників (корек- ційна технологія "Навчання з однолітками" визнана як на­уково доказова). Слід зазначити, що спід кування з одно­літками має розвивальний ефект не за будь-яких умов, а тільки тоді, коли за ним стоїть продумане дорослими пла­нування. Використанню допомоги однокласників аутич­ної дитини передує підготовча робота у певних напрямах. Так, однокласника (однокласників) дитини навчають:

• здатності демонструвати дитині з аутизмом певну навичку або елемент повсякденного режиму;
• надання конкретної допомоги, при цьому важливо стежити, щоб однолітки надавали дитині саме стільки допомоги, скільки її фактично потрібно, а не робили щось за неї;
• методам підтримки позитивної поведінки дитини або сприяння їй.

При використанні методів навчання з допомогою одно­літків необхідно враховувати кілька міркувань. А саме:

• включати в процес більшість однокласників; не слід постійно покладатися на одних і тих самих дітей;
• переконатися, що однолітки толерантні до неї, не ставляться як до нездатної або невмілої;
• інструктуючи дітей у класі щодо їх ролі помічників, необхідно підкреслити сильні аспекти дитини;
• цінувати їхній внесок. Обов'язково дякувати (якось нагороджувати) за їхню допомогу.

Психологові варто продумати і створити умови для спілкування однокласників з аутичною дитиню, а також ті види діяльності, якими вони займатимуться, навчити їх, як привертати увагу дитини з аутизмом, як надавати їй допомогу, як вчити спільно гратися і навчатися.

Залучення однокласників аутичної дитини цінне тому, що дає змогу здійснювати корекційно-розвивальну роботу у природному середовищі, безпосередньо в тій ситуації, яка виникає у проявах цієї дитини. Окрім цього, якщо хоча б декілька дітей опікуватимуться дитиною з аутиз­мом, це сприятиме покращенню загальної психологічної атмосфери у класі.

Коли така дитина вже навчена контактувати з іншими людьми, постає питання різноманітних способів і прийо­мів комунікації, а також певних меж (кордонів), яких треба дотримуватися, за умови здійснення тієї чи іншої взаємодії.

Таким чином, у контексті супроводу дитини з аутиз­мом в освітньому просторі робота практичного психолога спрямована на розвиток у неї соціального інтелекту як інтегральної здатності розуміти взаємостосунки між людьми та соціальні події. Становлення у дітей з аутиз­мом базового почуття довіри, а також соціальних знань і умінь уможливить їх оптимальну взаємодію з дорослими й однолітками не тільки в закладі освіти, а й у спільноті людей.