Чорнобиль-мій біль.
Ярошенко С.А.
Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип'ять та високо випростану в небо руку-трубу четвертого енергоблоку. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа.
Читець 1:
ЦЕНОЮ СМЕРТИ
Памяти пожарных и смены Ж 5
Взметнулся в небо столб огня,
И взрыв разбрызгал блока глыбу.
Застыла в ужасе Земля,
Бедой поднятая на дыбу.
Огонь и мрак - невидим враг.
До смерти шаг - потом бессмертье.
Ни перестрелок, ни атак,
Но жить лишь так - ценою смерти!
Пожарники идут на рать,
Моих товарищей когорта!
Вы знали: надо умирать
И стали сталью зкстра-сорта.
Разворотил нам душу взрыв.
Суровы Припяти плацдармы.
На линии судеб - обрыв...
Но жертвы наши - нет, не даром!
Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип'ятські пожежні і нічна зміна станції, жертвуючи собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують шал катастрофи. I буде ім'я їм, не знане досі у світі - ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.
Читець 2:
Безумство хоробрих - вогонь на вогонь,
I полум'я серця, і вітер долонь,
Де подвиг і подих в єдине злилось.
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих - життя за життя,
Щоб тільки лишилися мати й дитя.
Не всі виживають, та житиме світ -
I спів материнства, і день-первоцвіт.
А думка людська пам’ятатиме вас,
А пам’ять людська повертатиме вас.
Безумство хоробрих - де вічність і мить,
Де згасли для вас і життя і блакить.
Де зір не патьмарить скорбота земна,
Де нам, як набат, імена, імена...
Читець 3: Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної півкулі Землі. I наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включився в погамування катастрофи, стримавши її розростання.
А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає ні жалю, ні милості. I, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею-не дадуть розростися біді.
Суровий екзамен витримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерство оборони, Міністерства внутрішніх справ.
Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам'ять, і це наш нестерпний біль.
Читець 4:
Це все було, було, було...
Немає в Києві дітей, до осені не буде,
I ждуть з Чорнобиля вістей на грані стресу люди.
Тривожно світиться блакить над стихлими домами,
I Лавра небо лебедиць святими куполами.
Все це було, було, було...
Читець 5:
Народ не спить. Часинки не дрімає
Тут мов на фронті: лаконічність дій,
I права помилятися - немає,
Коли народ лишається в біді!
Прилетіли птиці навесні, натомили у польоті крила.
Знову чути щебет і пісні, і тривоги стримати несила.
Чи безпечні пущі і ліси,
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси, а на очі напливають сльози.
Читець 1:
Латка лісу вигоріла бура,
Мертве листя, висохла трава,
А навколо грає зелень буйна,
Дивом уцілыла і жива.
Чути птиць із непроглядних нетрів.
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
3 центром на Чорнобильській АЕС.
Читець 2:
В порожніх селах вітер квилить,
Тополі гне і лози хилить,
Гірчать на сонці полини,
Ростуть в городах бур’яни.
Важкі чорноземи родючі,
Дощами зрідка кроплять тучі,
3 річок веселки воду п’ють,
I страшно яблуні цвітуть.
Читець 3:
Подій могло не буть цієї ночі,
А скільки сили віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був неточний,
За те, що хтось у чомусь поспішав.
Чорнобиль - тільки лиш маленька віха
Загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку
Й можливо, в нім майбутнього сліди.
Читець 4: Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті - правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік вісімнадцятий від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед наша отча земля - Україна і людям, яким випало жити на її теренах. Три з половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них - діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами нещадної світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному полі.
Читець 5:
Людство прагне Всесвіт осягнути
I себе у ньому зрозуміть.
А тривожне "бути чи не бути"?
Страшно над планетою висить.
На Землі у домі вселюдському,
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо, люди, обережні в ньому.
Іншого житла у нас нема.
За днями дні мина повільно рік,
За днями дні - другого немає.
Нехай же лихо наше просинає,
I в світі не повториться вовік.
Хай стане світ міцнішим у стократ,
Хай над землею небо чисте буде,
Чорнобиль - попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
Читець1: Нині, оглядаючи минуле з позиції наступних років, не можемо не бачити, що катастрофа на ЧАЕС завдала Україні незагойної рани, з якою їй доведеться жити упродовж довгої історії. Уже постраждали мільйони уражених радіацією людей, десятки тисяч із них пішли з життя через хвороби, заподіяні або спричинені її присутністю на нашій землі.
Читець 2: Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження. 2044 квадратних кілометри. А з деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, - і всі 2600 квадратних кілометрів. Від кого відчуженою? Від своєї землі, від свого народу, від своєї історії? Та як не змушені ми були б страшними обставинами назвати цю землю - вона наша. Вона реально існує. Живе з нами і житиме, допоки житимемо ми. Разом зі своїм саркофагом у центрі – своєрідною пірамідою технологічним і моральним хибам XX століття.
| 
