П`ятниця, 11.07.2025, 21:02
Мій сайт

 Каталог файлів

Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої файли [97]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 14
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Мої файли

Виховний захід 2 клас Ярошенко С.А
14.05.2013, 19:11

     Чорнобиль-мій біль.

                                    Ярошенко С.А.

 Напередодні 26  квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип'ять та високо випростану в небо руку-трубу четвертого енергоблоку. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа.

   Читець 1:

      ЦЕНОЮ СМЕРТИ

Памяти пожарных и смены Ж 5

Взметнулся в небо столб огня,

И взрыв разбрызгал блока глыбу.

Застыла в ужасе Земля,

Бедой поднятая на дыбу.

Огонь и мрак - невидим враг.

До смерти шаг - потом бессмертье.

Ни перестрелок, ни атак,

Но жить лишь так - ценою смерти!

Пожарники идут на рать,

Моих товарищей когорта!

Вы знали: надо умирать

И стали сталью зкстра-сорта.

Разворотил нам душу взрыв.

Суровы Припяти плацдармы.

На линии судеб - обрыв...

Но жертвы наши - нет, не даром!

    Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип'ятські пожежні і нічна зміна станції, жертвуючи собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують шал катастрофи. I буде ім'я їм, не знане досі у світі - ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.

   Читець 2:

Безумство хоробрих - вогонь на вогонь,

I полум'я серця, і вітер долонь,

Де подвиг і подих в єдине злилось.

Як рідна земля і розбурхана вись.

Безумство хоробрих - життя за життя,

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

Не всі виживають, та житиме світ -

I спів материнства, і день-первоцвіт.

А думка людська пам’ятатиме вас,

А пам’ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих - де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя і блакить.

Де зір не патьмарить скорбота земна,

Де нам, як набат, імена, імена...

   Читець 3: Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у  розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної  півкулі Землі. I наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж  включився в погамування катастрофи, стримавши її розростання.

    А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає ні жалю, ні милості. I, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею-не дадуть розростися біді.

   Суровий екзамен витримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерство оборони, Міністерства внутрішніх справ.

Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам'ять, і це наш нестерпний біль.

   Читець 4:

Це все було, було, було...

Немає в Києві дітей, до осені не буде,

I ждуть з Чорнобиля вістей на грані стресу люди.

Тривожно світиться блакить над стихлими домами,

I Лавра небо лебедиць святими куполами.

Все це було, було, було...

   Читець 5:

Народ не спить. Часинки не дрімає

Тут мов на фронті: лаконічність дій,

I права помилятися - немає,

Коли народ лишається в біді!

Прилетіли птиці навесні, натомили у польоті крила.

Знову чути щебет і пісні, і тривоги стримати несила.

Чи безпечні пущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси, а на очі напливають сльози.

   Читець 1:

Латка лісу вигоріла бура,

Мертве листя, висохла трава,

А навколо грає зелень буйна,

Дивом уцілыла і жива.

Чути птиць із непроглядних нетрів.

Світить сонце з голубих небес.

Грізна зона. Тридцять кілометрів

3 центром на Чорнобильській АЕС.

   Читець 2:

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур’яни.

Важкі чорноземи родючі,

Дощами зрідка кроплять тучі,

3 річок веселки воду п’ють,

I страшно яблуні цвітуть.

   Читець 3:

Подій могло не буть цієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний,

За те, що хтось у чомусь поспішав.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку

Й можливо, в нім майбутнього сліди.

   Читець 4: Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті - правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік вісімнадцятий від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед  наша отча земля - Україна і людям, яким випало жити на її теренах. Три з половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них - діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами нещадної світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному полі.

   Читець 5:

Людство прагне Всесвіт осягнути

I себе у ньому зрозуміть.

А тривожне "бути чи не бути"?

Страшно над планетою висить.

На Землі у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому.

Іншого житла у нас нема.

За днями дні мина повільно рік,

За днями дні - другого немає.

Нехай же лихо наше просинає,

I в світі не повториться вовік.

Хай стане світ міцнішим у стократ,

Хай над землею небо чисте буде,

Чорнобиль - попередження, набат,

Його уроків людство не забуде!

   Читець1: Нині, оглядаючи минуле з позиції наступних років, не можемо не бачити, що катастрофа на ЧАЕС завдала Україні незагойної рани, з якою їй доведеться жити упродовж довгої історії. Уже постраждали мільйони уражених радіацією людей, десятки тисяч із них пішли з життя через хвороби, заподіяні або спричинені її присутністю на нашій землі.

   Читець 2: Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження. 2044 квадратних кілометри. А з  деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, - і всі 2600 квадратних кілометрів. Від кого відчуженою? Від своєї землі, від свого народу, від своєї історії? Та як не змушені ми були б страшними обставинами назвати цю землю - вона наша. Вона реально існує. Живе з нами і житиме, допоки  житимемо ми. Разом зі своїм саркофагом у центрі – своєрідною пірамідою технологічним і моральним хибам XX століття.

 

Категорія: Мої файли | Додав: женя
Переглядів: 1068 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]