З приходом дитини в школу змінюється соціальна ситуація, але внутрішньо, психологічно дитина залишається ще в дошкільному дитинстві. Основними видами діяльності для дитини продовжують залишатися гра, малювання, конструювання. Навчальна діяльність ще має розвитися.
Довільне керування діями, необхідне в навчальній діяльності, дотримання правил можливо спочатку , коли дитині зрозумілі близькі цілі і коли вона знає, що час її зусиль обмежено малим числом завдань. Тривала напруга будь-якої уваги до навчальних дій утрудняє і стомлює дитину.
Якщо з приходом у школу відразу поставити дитину в умови безпосередньо навчальної діяльності, це може привести або до того, що вона і справді швидко включиться в навчальну діяльність (у цьому випадку готовність до навчання вже сформувалася), або до того, що вона розгубиться перед непосильними навчальними задачами, зневіриться в собі, почне негативно відноситься до школи і до навчання, а можливо, "зануриться в хвороби".
На практиці обидва варіанта є типовими: число дітей, готових до навчання, і число дітей, для яких навчання в заданих умовах виявляється непосильним, досить велике. Спроби пристосувати дітей до навчальної діяльності через гру, ігрові форми, вносячи в заняття елементи сюжетних або дидактичних ігор, себе не виправдують .Таке "навчання" привабливе для дітей, але воно не сприяє переходові до власне навчальної діяльності, не формує в них відповідального відношення до виконання навчальних завдань, не розвиває довільних видів керування діями.
Гра сама по собі не повинна усуватися зі сфери активного життя дитини. Неправильно вказувати дитині на те, що вона уже стала великою і займатися іграшками "як маленька" тепер уже повинно бути соромно.
Звичайно дитина поступово починає розуміти значення гри в умовах її нового місця в системі соціальних відносин людей, при цьому незмінно і жагуче любить грати. При достатньому інтересі молодший школяр стає досить стриманим, дисциплінованим і посидючим, але його енергії і потребі в рухах треба давати розумний вихід: активні й різноманітні заняття на уроці, проведення фізкультхвилинок, можливість порухатися на перерві – все сприяє тому, щоб молодший учень, міг керувати собою. Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, що вона ставить перед дитиною.
В.О.Сухомлинський писав: "Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних посібників, образів і, насамперед, серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації на цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко втомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель"[1].У цих словах видатний педагог ще раз підкреслює, що навчати дітей без реалізації принципу наочності неможливо, а, точніше сказати, недоцільно.У системі педагогічних принципів принцип наочності розглядається як один із провідних. Хоч відомо, що система – це єдність, певна сукупність, тому що всі принципи однаково важливі, і всі діють між собою у тісному взаємозв'язку. І саме вивчення природознавства передбачає широку реалізацію принципу наочності навчання. Дидактика вважає, що наочність забезпечує зв'язок між конкретним і абстрактним, сприяє розвитку логічного мислення, у багатьох випадках є його опорою.
Розкриваючи питання пізнавального інтересу, робимо висновок,що пізнавальний інтерес є стимулом до активної навчальної діяльності. Але успішне засвоєння знань неможливе без використання наочних посібників. Адже саме вони розвивають пізнавальний інтерес учнів. Багатогранне значення і широке застосування засобів наочності дозволяє не тільки активізувати та удосконалювати навчальний процес з природознавства, але й формувати прийоми розумової діяльності. Використання наочності на уроках природознавства необхідне для того, щоб активізувати вдумливу діяльність дітей, щоб не перевантажувати їх пам'ять. Яскрава різноманітна наочність викликає у молодших школярів позитивні емоції, пізнавальний інтерес. Це сприяє розвитку спостережливості, мислення, довільної уваги, естетичних смаків, а також формуванню естетичних уявлень, понять, елементів наукового світогляду. Наявність живих об'єктів, натуральних і образотворчих засобів урізноманітнюють гру, роблять її нестандартною. Головна цінність схем, таблиць, карток полягає в тому, що вони забезпечують індивідуальну роботу учнів, допомагають конкретизації природних уявлень і понять, виробленню довільної уваги, просторової уяви, мислення і естетичних смаків, підвищують ефективність уроку.
|
