Свято мови
Мета : вчити дітей грамотно висловлювати свої думки ,
розвивати усне мовлення ,почуття гумору ;
виховувати любов до Батьківщини , повагу
до своєї рідної мови .
Рідна моя мово !
Ти – небесна ласка, ясна височінь.
Ти – моє майбутнє й синя далечінь!
-Запрошуємо всіх на свято української мови .
На нашому святі присутні гості (представлення гостей)
Кожному , як дар Божий , дано мову. Наша мова –українська. Навчився її наш народ від землі-матінки, створив, слухаючи шум гаїв та дерев, Дніпра – Славути, спів калинової сопілки та колискову неньки. Рідна мова –це не просто слова -в них сила і велич землі української, мудрість предків.
Учень 1.
Ну що б, здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого
А серце б’ється – ожива ,
Як їх почуєш!… Знать від Бога
І голос той, і ті слова ідуть мої…
Учень 2.
- Це слова Тараса Шевченка, які він записав на далекому Уралі, почувши звуки рідної мови.
Учень 3.
В нас українська мова промениста!
Доступна, лагідна, весела і дзвінка.
Багата, як земля джерельно чиста
І тепла , наче мамина рука.
Учень 4.
Велична, щедра і прекрасна,
прозора й чиста, як гірська вода.
Це України мова барвінкова,
така багата й вічно молода.
Учень 5.
О, мово, ти як дивная сопілка,
То звеселяєш, то хвилюєш нас.
Тобі вклонялись Леся Українка
Й благословенний батько наш Тарас.
Учень 6.
Із слова починається людина,
Із мови починається мій рід.
Моя ласкава, мамина, єдина.
Щебече соловейком на весь світ.
Учень 7.
Бентежна, ясна, калинова.
Не випита ,не вибрана до дна.
Моя вкраїнська, рідна моя мово,
Бриниш ти , як бандурина струна.
Пісня «Чи є в нас воля»
Учень 8.
-В 1934 році у Парижі на конкурсі мов, українська мова посіла ІІІ призове місце після французької та італійської.
Учень 9.
Ой, яка чудова українська мова,
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс-лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс, є і ще й байрак.
Учень 10.
І така ж розкішна і гнучка , як мрія,
Можна «звідкіля ти», можна і «звідкіль»
Є в ній і хурделиця, віхола, завія,
Хуртовина, хуга, заметіль.
Учень 11.
Рідна мова – то розпис перлинний,
Серед темряви промінь ясний,
Рідна мова – щебет пташиний,
В люту стужу то подих весни.
Учень12.
Мово рідна! Колискова.
Материнська ніжна мова!
Мова сили й простоти,
Гей, яка ж прекрасна ти!
Учень 13.
Ти велична і проста,
Ти стара і молода,
Ти могутня – рідна мово!
Мова – пісня колискова,
Мова – матері уста.
Учень 14.
Рідна мова моя поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я,
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Пісня.
Фея з бабусиною скринею
За голубими вітряками,
Де скачуть коники баскі ,
Десь у дворі під лопухами
Живуть бабусині казки…
Діти , а ви любите казки ? А чи добре їх знаєте ? Я поміняла у назвах деякі слова ,відгадаєте ?
«Квадратик» , «Боса миша» , «Бременські хулігани» , «Спляча химера» , «Синій берет» ,»Чарівник смарагдового тіста» , «Семеро кошенят».
Фея: А хто з вас, діти, назве прислів'я та приказки, які ми рідко чуємо? Конкурс "Хто більше". 2 учні змагаються.
- Народ наш мудрий і дотепний. Спробуйте самі створити дотепну мудрість. По 2 учні від класу.
Хто на уроці сміється, той…
Не на щоденник ображайся, а на …
Від контрольної ні в інтернеті не сховаєшся , ні …
Фея: Які молодці!І за це я вам дарую казку! Стара казка на новий лад!
Ведуча. Жили собі Дід та Баба. От одного разу вранці прокинувся Дід, зробив зарядку, вмився. Уже й їсти хочеться йому, а Баба все не кличе. Уже й люльку викурив, уже й телесеріал подивився — мовчить Баба!
Дід. Бабо! Бабо! Давай уже снідати! Чи ти хочеш мене голодом заморити?
Баба. Ой, Дідусю, і рада б приготувати тобі сніданок, так ні з чого.
Дід. Як-то ні з чого?! А де ж курятина, що в морозильнику лежала?
Баба. Так син же вчора приїжджав, віддала…
Дід. А ковбаса де? Там же ще шматочок лишався!
Баба. Той шматочок я сьогодні онучці на бутерброд поклала, їй же в школі на перерві треба щось з’їсти.
Дід. Ну то сходи до крамниці та купи хоч батон.
Баба. І купила б, та нема за що. Пенсія ще не скоро . А в мене вже ані копійки не залишилося.
Дід (з жалем). Охо-хо! От біда! Що ж робити?..
Баба. Не знаю, Дідусю. (плаче),
Дід. Слухай, Бабо, а пам’ятаєш давню-давню казочку про Колобка? Може спробуєш?
Ведуча. Пішла Баба, трохи борошна назмітала в засіку. І якраз вистачило на колобок.
Ведуча. От поклала Баба колобок на вікно, щоб він прохолов, а сама пішла поратись по господарству. А Колобок лежав-лежав, а потім…
Колобок. О! Щось знайоме! . Та це ж я! . Ко-ло-бок! Значить, мене звати Колобок! Дуже приємно! Радий познайомитись! Тільки… я зовсім не пам’ятаю, що було зі мною раніше… що ж було А навіщо ж мене спекли? Ану, почитаємо в книжці . Точно, щоб з’їсти! Але мені чомусь не хочеться, щоб мене з’їли. А от Дідусеві і Бабусі треба чимось допомогти.
Ведуча. І покотився Колобок по дорозі.
Котиться, котиться, а назустріч йому — Заєць.
Заєць. Колобок! Це ти?
Колобок. Я-то Колобок. А от ти хто такий? Признавайся!
Заєць. Я? Зайчик-побігайчик.
Колобок. А, так ти Заєць?! А ти правду говориш?
Заєць. Правду, тільки не кричи ! А що, як Вовк почує?! Я… Я тобі зараз пісеньку заспіваю, тільки не кричи!
Колобок. Так, значить, ти городництвом зайнявся?
Заєць. Еге ж, зайнявся!
Колобок. То ти не хочеш мене з’їсти?
Заєць. Що ти! Що ти! Я колобків не їм! У мене вдосталь і моркви, і капусти! А ти, значить, від Баби втік, від Діда втік?..
Колобок. Ні від кого я не тікав: Бідні вони, нещасні мої Дід та Баба! Ти не зміг би пригостити їх капустою чи морквою?
Заєць. З радістю! От тільки треба зрізати капустину та вирвати кілька морквин.
Колобок. Ну тоді до зустрічі. Я до тебе ще зайду.
Ведуча. І покотився Колобок далі. Котиться він котиться, а назустріч йому — Вовк.
Вовк. Стривай, стривай! Та це ж Колобок!
Оце так зустріч!
Колобок. Ой!
Вовк. Ну, чому ти так злякався?! Здрастуй, Колобок!
Колобок. Здоров був, коли не жартуєш! Ти що, хочеш .мене з’їсти?
Вовк. Тю на тебе! То все казки, що вовки колобками живляться. Вовки люблять м’ясо. Ось я, наприклад, влаштувався сторожем на м’ясокомбінат. Так мені тепер зарплату видають то свининою, то яловичиною, то ковбасами копченими.
А ти, значить, від Діда втік, від Баби втік, від Зайця…
Колобок. Ні від кого я не тікав! Голодують мої Дід та Баба! Треба негайно їх рятувати!
Вовк. Так чому ж ти раніше не сказав?! Зараз я піду витягну з морозильника шматок яловичини та пару палок ковбаси. А ти підійди трохи пізніше.
Колобок. Гаразд, домовились! До зустрічі!
Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться Колобок, потім зупиниться, прочитає сторінку казочки про Колобка та й знову котиться.
Колобок. Так. Здається, на черзі Ведмідь. Не знаю, чому, але мені чогось страшно. Ой! Це, мабуть, він. Краще заховаюсь за кущик.
Ведмідь. Цукерки свіжі виробництва Польщі, Німеччини, шоколад, жувальні гумки! Дівчино, вибирайте, я вступлю! Ну, чого так дивитесь на мене, наче зроду не бачили?! А, думаєте, здоровий Ведмідь, а ніде не працює, стоїть на базарі «Снікерсами» торгує?! Працював я! І водієм, і вантажником . скоротили . А в мене сім’я: ведмедиця і двоє ведмежат. Чим їх годувати? Лапу смоктали, смоктали, доки не досмоктали до кісток. Бджілоньки — мої годувальниці! Ми, ведмеді, і самі мед поважаємо, та й продаю потроху. Це ж живі грошики! Отак і живемо потихеньку. Головне – не вішати носа!
Колобок. Добрий день!
Ведмідь. Здоров, здоров. О, та це ж Колобок! Колобок, Колобок, купи в мене «Снікерса» або «Стіморол». Вибирай!
Колобок. Ні, дядечку Ведмедю, дякую, але я такого не їм, та й грошей у мене немає.
Ведмідь. Ну, як знаєш.
Колобок. А ви не хочете мене з’їсти?
Ведмідь. Тебе?! З’їсти?! Ні, хлопче, колобкоїдством я не займаюсь. Ні, ні. Я тебе не з’їм, і не проси! Ти краще скажи, як там Баба з Дідом, живі-здорові?
Колобок. Живі, та не дуже здорові, хворіють часто,.
Ведмідь. Та що ти говориш?! Ай-ай-ай! Слухай, Колобок, якщо ти підійдеш хвилин через десять, я тобі меду дам, передаси старим. Ох і гарно ж від простуди допомагає!
Колобок. Дякую, дядечку Ведмедю!
Ведмідь. Стривай, стривай, а куди це ти чимчикуєш? Чи не до Лисиці?
Колобок. Так. У мене запланована зустріч з Лисицею.
Ведмідь. Ой, не ходив би ти до неї, Колобок. Вона така хитрюща! Може тебе з’їсти! Не ходи!
Колобок. Ні, таки піду! Що буде, те й буде!
Ведмідь. Ну що ж, щасти тобі, друже!
Колобок. Бувайте, дядечку Ведмедю!
Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться, а сам весь час думає: як же йому лисицю обхитрити ? Коли це бачить — Лисиця сама йому йде назустріч.
Лисиця. Ну от, знову цілий місяць можна відпочивати. Нанесли всього: і грошей, і м’яса, і сметани. Ну й нерозумні ж ці звірі: всі повірили, що я — екстрасенс! І йдуть зі своїми хворобами: у того лапи не ходять, у того голова болить, той замість хрокати кукурікати почав. І всі думають, що я їх вилікую. Ха-ха-ха! Ну й нехай собі думають. А я їх усіх обдурюю! А що?! Головне — з ласкою до кожного підійти, щоб ніхто нічого не запідозрив.
Колобок . Ага! Он воно що! Ну, Лисице, ти у мене зараз побігаєш! Лисиця. Ой, хто це?! Невже мене хтось підслухав? Ко-го я бачу! Та це, здається Колобок! Нічого, зараз я його з’їм.
Колобок. Здрастуй, Лисице!
Лисиця. Ой, Колобочку, мій любий! Як я тобі рада! Ти, мабуть, хочеш мені пісеньку заспівати? Тільки я вже стара, сліпа, глуха…
Колобок. Годі придурюватись, Лисице! Я все про тебе знаю! Якщо ти не припиниш займатись шарлатанством, я заявлю на тебе в поліцію! Буде тобі потім!
Лисиця. Ах ти негіднику! Ти мені смієш погрожувати?! Ось я зараз тебе наздожену й з’їм! Ой! Не можу вже, зараз серце вискочить . Колобочку, дорогенький, я більше не буду! Тільки не розказуй нікому! Я все тобі віддам: і курятину, і яйця, і цукор… Ось… усе забирай…
Колобок. Відкупитись хочеш? Якби не мої Баба з Дідом, які сидять голодні, я б у тебе зроду нічого не взяв! Ну та гаразд, давай. Але якщо я ще раз почую, що ти взялася за старе — начувайся!
Лисиця. Ні, ні, що ти! Більше не буду! Дякую тобі, Колобок! ,
Ведуча. Віддала Лисиця Колобкові все своє добро, а сама втекла в ліс і заховалась у свою нору. А Колобок забрав торбу та й пішов. Іде, коли це його вже чекає Ведмідь.
Ведмідь. Колобок! Повернувся! Живий! А я тобі меду приніс. Візьми, нехай Баба з Дідом поласують.
Колобок. Спасибі, дядечку Ведмедю! Бувайте здорові!
Ведмідь. До побачення. Бабі й Дідові привіт.
Ведуча. Покотився Колобок далі. Коли це назустріч йому йде Вовк і несе цілу торбу м’яса та ковбаси.
Вовк. Візьми, Колобок, для старих. Нехай їдять та не хворіють!
Колобок . Спасибі і до побачення .
Вовк. Бувай і ти, Колобок!
Ведуча. І покотився Колобок далі. Коли бачить — Зайчик-побігайчик уже на нього чекає.
Заєць. Я капусти й моркви приніс для твоїх Діда й Баби. Візьми, хай їдять на здоров’я. Вітаміни всім потрібні!
Колобок. Спасибі, Зайчику! До побачення!
Заєць. До побачення!
Ведуча. Котився, котився Колобок, та й докотився до хати. А там уже Баба з Дідом плачуть, що Колобок від них утік.
Баба . Ой, горе, що ж нам тепер робити?.. Вся надія була на Колобка, та й той утік…
Дід. І треба було тобі вікна повідкривати!..
Колобок. Не плач, Бабо, не плач, Діду! Краще подивіться, що я вам приніс.
Баба. Діду! Діду! Наш Колобок повернувся!
Дід. Та ще й добра всякого приніс!
Ведуча. Баба з Дідом дуже зраділи. І стали вони жити втрьох .
Учень 15.
Народів на землі є так багато
І мова кожного своя.
Для мене українська – в будні й свята,
Горджуся тим, що українець я.
Учень 16.
Рідна мово материнська,
Ти – душа мого народу,
Будь від роду і до роду,
Рідна мово материнська.
Учень 17.
Серце народу – це мова, це слово,
Нації гордість, культура, престиж,
Той, хто цурається рідної мови,
Ранить народ в саме серце, як ніж.
Учень 18.
Мова загине – народ оніміє,
Світ відверне від такої юрби.
Поки є мова – в людині є надія,
Є пісня радості і пісня журби.
Учень 19.
Мово моя – ти чарівна зірниця,
Що освітлює шлях в майбуття,
Дорога, рідна, мила душі українця,
Ми з тобою ідемо в життя.
Учень 20.
Тож розправ свої крила, лети на свободу.
І над світом чарівно звучи!
Закріпися навічно у серці народу,
Мово рідна моя, не мовчи.
Учень 21.
Розвивайся, звеселяйся, мово рідна моя,
У барвінки одягайся, моє щире слово.
Колосся житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Вчитель.
- Ось і добігає до кінця наше свято. Багато теплих слів пролунало на честь рідної мови. Я надіюсь, діти, що ви й надалі будете добре вивчати, любити й берегти нашу українську мову, Мови своїх батьків та прадідів.
Учень 22.
Мов рідна, слово рідне, -
Хто нас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Учень 23.
Як ту мову нам забути,
Котрою вчила нас ненька говорити
Ненька наша мила.
Учень 24.
Бо ніхто не має права забувати
Своєї рідної ніде.
Як ті пісні, які співала мати,
І, як своє дитинство золоте.
Пісня «Бажаю Вам щастя»
| 
