Психічний розвиток дітей дошкільного віку характеризується насамперед виникненням кризи семи років. Вона символізує перехід від дошкільного до молодшого шкільного дитинства.
Основними симптомами кризи є:
- втрата безпосередності поведінки (дитина починає думати перед тим як діяти);
- прояви манірності поведінки, кривляння (демонстрація невластивих дитині якостей);
- симптом "гіркої цукерки" (приховування почуттів, що символізує появу внутрішньої оцінки).
Зміст кризи семи років полягає у наступному:
- народжується "соціальне Я" дитини;
- з'являється нове внутрішнє життя дитини: переживання узагальнюються, це спричиняє появу стійких афективних комплексів, в результаті внутрішнє життя дитини накладається на зовнішнє, при цьому вони не відповідають одне одному;
- виникає новий рівень самосвідомості - внутрішня позиція, з'являється ставлення до самого себе, дитина розуміє ставлення інших до себе;
- з'являються цінності, моральні норми;
- закріплюється стійка особистісна риса: мотив досягнення успіху, на що впливає самооцінка і рівень домагань;
- змінюється структура поведінки: з'являється раціональна та емоційна оцінка результатів своїх дій.
Анатомо-фізіологічний розвиток та поступове розв'язання кризи призводять до таких психологічних новоутворень:
1) довільність психічних процесів;
2) з'являється внутрішній план дій;
3) з'являється рефлексія (осмислення умов, закономірностей і механізмів своєї діяльності), а також самооцінка та самоконтроль.
З 6 або 7 років (в залежності від психологічної готовності) дитина починає ходити до школи. В результаті цього змінюється її соціальне оточення і тип провідної діяльності.
Соціальне оточення дитини молодшого шкільного віку розширюється: в ньому з'являються однокласники та вчитель. В умовах нової провідної діяльності (навчання) потрібно дотримуватись нових форм поведінки, тому взаємини з дорослими перебудовуються. Вчитель для молодшого школяра є авторитетом, а взаємодія у навчанні відбувається через оцінку. Ігрова діяльність не зникає, вона є основною і продовжує розвиватись.
Основні протиріччя молодшого шкільного віку проявляються в труднощах, які зустрічаються у навчальній діяльності та соціальній взаємодії з однокласниками і вчителем. Наведіть їх приклади самостійно.
Розглянемо психологічні особливості навчання, як провідної діяльності молодших школярів.
Основними компонентами навчальної діяльності є:
1) дії та операції по оволодінню змістом навчання;
2) мотиви і форми спілкування "вчитель-учень" та "учень-учень";
3) результати навчання, його контроль та оцінка.
До основних складових навчальної діяльності молодших школярів належать такі.
1. Змістові складові - це вимоги до змісту навчання (науковість, духовність...); необхідність тривалого утримання уваги учнів на конкретному; оптимальна кількість навчального матеріалу.
2. Цільові складові. У навчанні цілі є більш складніші ніж у грі, вони визначаються змістом навчальної програми. Також виникає різниця між цілями, які ставить вчитель й тим, як їх сприймає та усвідомлює учень.
3. Мотиваційні складові. Мотиви навчання першокласників дуже різноманітні. Їм подобається читати, писати, лічити, вони уважно слухають оповідання. Але інтерес виникає до процесу навчання, а не до його оцінки. При цьому переважають ігрові мотиви, саме вони і спонукають до учбових дій. З віком інтерес до навчання збільшується.
4. Операційні складові - це нові операції, дії та уміння для оволодіння знаннями. Молодші школярі можуть виконувати орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, згорнуті та розгорнуті дії. Уміння молодших школярів характеризуються повільністю їх утворення, частими помилками, довільністю уваги та свідомим контролем виконання.
5. Емоційно-вольові складові. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів та вчителів. Вони виникають при виконанні не дуже приємних навчальних завдань, неможливості їх виконання у поставлені строки, одержанні небажаної оцінки. Якщо стрес є невеликим, то він стимулює учнів до учіння.
6. Комунікативні складові. Для молодшого школяра зростає значення слова і мовлення (усного, а потім писемного). Учні дуже активно сприймають кожне слово та дії вчителя.
7. Результативні складові. Результатами навчальної діяльності є знання, уміння, психічний розвиток та вихованість дитини. Причини неуспішності можуть бути зовнішні (захворювання, перевантаження тощо), або внутрішні (неуважність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, непосидючість...).
8. Контрольно-оцінні складові. До них належить контроль навчальної діяльності з боку вчителя та батьків, самоконтроль учня. При оцінці учіння дитини слід оцінювати саме результати цього процесу, а не учня.
Особливості розвитку психічних процесів та мовлення молодших школярів.
Відчуття та сприймання молодших школярів характеризуються високою гостротою зору та слуху, доброю орієнтацією у формах та кольорах. Сприймання стає довільним. Вдосконалюється робота аналізаторів, що дозволяє розрізняти відтінки кольорів, висоту звуків і т.д. Тому для молодших школярів корисно бувати у "яскравих" місцях, відвідувати уроки музики. Також молодші школярі вже досить легко сприймають поняття "ліве" та "праве". У них розвивається спостереження. Вміють розрізняти годину, день, тиждень, але погано сприймають поняття "хвилина", "місяць" та хронологічні дати. Дуже важко дітям цього віку сприймати перспективу.
Розвиток пам'яті молодших школярів характеризується зміною способів запам'ятовування: у І та ІІ класі повторюються окремі слова, в ІІІ -повторюються групи слів (слова групуються за певними ознаками), в IV класі використовуються логічні прийоми запам'ятовування. Поступово підвищується здатність заучувати і відтворювати. Зростає продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування. Відбувається зміна співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування (у бік другого) та образної і словесно-логічної пам'яті.
Мислення молодших школярів починає функціонувати на рівні конкретних операцій. Дитина може розуміти і давати визначення. Операції аналізу і синтезу починають пов'язуватись при порівнянні об'єктів. Аналіз поступово переходить в абстрагування. Узагальнення спочатку відбувається перцептивно-практичним способом, потім переходить в уявно-мовний спосіб. Зростає кількість індуктивних та дедуктивних умовисновків.
Уява в молодшому шкільному віці є надзвичайно бурхливою, яскравою, некерованою. Відтворювальна уява вдосконалюється: вона стає більш реалістичною і керованою. Відбувається перехід від репродуктивних форм уяви до творчої. Зростає вимогливість дитини до образів уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії. Виникають бажання, здійснення яких випереджає можливості сучасної науки.
У молодших школярів переважає мимовільна увага (яка досить активно розвивається). Відповідно цьому будується навчальний процес, в якому використовується яскраве методичне забезпечення. Поступово розвивається довільна увага.
Розвиток мовлення молодших школярів насамперед характеризується свідомим вживанням різних форм слова. Діти цього віку можуть застосовувати у спілкуванні такі форми мовлення, як повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання, погроза, питання, відповіді. З другого класу діти починають переносити слова в нові ситуації. Поступово зростає швидкість письма і читання, підвищується їх якість. З третього класу діти починають правильно виділяти розділові знаки, читають з інтонацією, паузами, вільно, повно і послідовно переказують прочитане. Також збільшується темп читання. Важливим новоутворенням є мовчазне читання, оскільки це символізує появу внутрішнього мовлення.
Відомий психолог і педагог Ш.О.Амонашвілі, аналізуючи проблему навчання дітей шестирічного віку, дійшов висновку: «Може здатися парадоксальним, якщо скажу, що шестирічна дитина більш готова до початку шкільного навчання , ніж семирічна…Усі батьки сьогоднішніх дітей, як правило, мають середню, або професійну освіту, а багато з них і вищу. Це якісно змінило соціальне середовище, у якому зростає дитина…На розвиток великий вплив здійснюють засоби масової інформації – телебачення, радіо, дитячі журнали, книги, кінофільит.Змінився зміст ігор, зявилися іграшки, які все більше сприятимуть фізичному та розумовому розвитку дітей. Шестирічний вік-найбільш сприятливий(сенситивний) період розвитку та соціальної підготовки».
Більшість психологів і педагогів, які працюють з дітьми шестирічного віку, констатують:шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником.У нього зберігаються особливості мислення дошкільника, переважає мимовільне запам’ятовування. Специфіка уваги виявляється в тому, що дитина спроможна займатися однією справою не більше ніж 10-15 хвилин.пізнавальні мотиви шести річки нестійкі та ситуативні. Для учнів 6-річного віку характерна завищена самооцінка, їм важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. У дітей слабка довільність у поведінці.
Діти шестирічного віку відрізняються від дітей 7 років деякими показниками роботи вищої нервової діяльності. Головною особливістю морфо функціонального розвитку шестирічної дитини є незавершеність структурного та функціонального розвитку кори головного мозку. Ця незавершеність визначає ряд психологічних особливостей. У дітей 6-річного віку мимовільна увага переважає над довільною, активною увагою, а саме довільна увага є необхідною для емоційної активності дитини. Увага дошкільника концентрується на предметі,який має емоційний вплив на нього. Зацікавлює новизною,яскравістю. Однією з важливих психологічних особливостей дітей шестирічного віку є поява орієнтації на соціальні вимоги. Мислення дітей 6-ти років має образний, наочно-дієвий характер.Досдідження довели,що в несприятливих умовах часто погіршується стан здоров’я дітей. В окремих випадках виникають шкільні неврози, зявляється шкільна дезатаптація.
Після 2-3 тижнів починається критичний момент, коли дитину не підготували, настає розчарування в школі. Тільки після виникнення інтересу до своєї праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба у придбанні знань.
Ставши школярем, дитина отримує нові права і обов'язки і вперше починає займатися із суспільно-значимою діяльністю, від рівня виконання якої залежить його місце в середовищі оточуючих, його взаємовідносини з ними. Ця нова соціальна ситуація обумовлює формування особливостей особистості.
У прагненні стати школярем знаходять своє втілення провідні потреби дитини:
1. Пізнавальна, що виражається в бажанні вчитися, здобувати нові знання.
2. Потреба у спілкуванні, приймаюча форму бажання виконувати важливу суспільно-значиму діяльність, що має цінність не тільки для нього, а й для оточуючих дорослих.
Психологічним новоутворенням молодшого шкільного віку є:
1. Довільність і усвідомленість всіх психічних процесів та їх інтллектуалізація. Їх внутрішнє опосередкування, яке відбувається завдяки засвоєнню наукових понять.
2. Відбувається усвідомлення своїх власних змін у результаті розвитку навчальної діяльності.
Поняття кризи семи років.
Виділяють наступні особливості кризи семи років:
1. Втрата безпосередності. Між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини. Тут вперше виникає емоційно-смислова орієнтовна основа вчинку. Відповідно до поглядів Д. Б. Ельконіна, там і тоді, де і коли з'являється орієнтація на сенс вчинку, там і тоді дитина переходить у новий вік.
2. Манерничанье, "дитина щось із себе будує, щось приховує".
3. Симптом "гіркої цукерки": дитині погано, але він намагається цього не показати.
Поняття соціально-психологічної адаптації.
Перший клас школи - один з найбільш істотних і критичних періодів у житті дітей. У зв'язку з цим ряд дослідників виділяють 3 рівні адаптації дітей до школи:
Високий рівень - дитина позитивно ставиться до школи; пред'являються вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; повно оволодіває програмою, старанний; уважно слухає вказівки вчителя; виконує вказівки без зовнішнього контролю; проявляє інтерес до самостійної роботи, усіх предметів; доручення виконує охоче; займає сприятливе статусне положення в класі.
Середній рівень - дитина позитивно ставиться до школи; розуміє навчальний матеріал, засвоює основне в програмі; самостійно вирішує типові завдання; уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок, але потребує контролю; зосереджений по інтересу, готується до уроків, доручення виконує; дружить з багатьма дітьми в класі.
Низький рівень - дитина ставиться до школи негативно або байдуже; скаржиться на нездоров'я, переважає поганий настрій; порушує дисципліну; навчальний матеріал засвоює фрагментарно; до самостійних занять не проявляє інтересу; потребує паузах, пасивний; близьких друзів у класі не має.
Розглядаючи особистісну і соціально-психологічну готовність до школи, необхідно формування в дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з однокласниками, з учителем. Кожній дитині необхідне уміння ввійти в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, поступатися в одних обставинах і не поступатися в інших. Ці якості забезпечують адаптацію до нових соціальних умов.
| 
