Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги досить поширений. Основними його проявами є надмірна рухливість, нестриманість, імпульсивність, нездатність зосереджувати увагу.. Все це необізнаними людьми сприймається як невихованість, батьківський недогляд. Усе починається з того, що дитина з таким розладом своєю поведінкою втомлює дорослих. викликає у них роздратування, а значить – окрики, негативні оцінки, і бажання уникнути спілкування. Встановлено, що мами дітей з таким розладом, спілкуються зі своїми дітьми менше. Дитина сприймає це як погане ставлення до себе, як доказ того, що її не люблять. Виникає почуття відчуження, самотності. Стосунки з однокласниками у такої дитини теж не найкращі. Що робить дитина у таких обставинах? Звичайно, намагається привернути до себе увагу. Як уміє..Почати раптом гарно поводитися, добре вчитися їй не під силу.Звідси блазнювання та демонстрація непокори. Щось подібне відбувається і вдома. Від постійних окриків, а то і стусанів , дитина дедалі більше віддаляється від батьків, замикається в собі, а зовні демонструє непокору.
Саме у початковій школі зусиллями педагогів і батьків може впорядкуватися навчання і поведінка дитини з гіперактивним розладом. Потім, як бачимо, буде пізно. Не можна сказати, що це легка справа. Тут надзвичайну роль відіграє людський фактор, який виявляється в умінні знайти до кожної дитини індивідуальний підхід. Певний шанс таким дітям дає впровадження інклюзивного навчання.
Основа успіху у навчанні і вихованні гіперактивної дитини - знання причини цього розладу, розуміння механізмів виникнення небажаної поведінки. Такою причиною є не сформованість саморегуляції поведінки. Отже, вчителю необхідно домогтися прихильності такої дитини. Батьків у такому випадку потрібно зробити своїми помічниками.
Головне стратегічне завдання педагога – допомагати учневі регулювати свою поведінку.. Тому у класі такий учень повинен сидіти близько до вчителя. Дуже важливо, щоб ті завдання , які ставить перед дитиною педагог, були їй під силу. Дуже важливо працювати над поширенням знань дитини про навколишній світ, над її загальним, інтелектуальним розвитком. Чим більше дитина знає, тим більше буде у неї інтересів. А інтерес підтримує мимовільну увагу.
Отже, головне – залучити дитину у навчальний процес, дати їй змогу почуватися прийнятою у шкільний колектив, що підвищить її самооцінку, покращить емоційне самопочуття, та соціальну адаптацію у майбутньому.
|